Краткая история АкадемииКоротка історія Академії

история Академии 1 На рубеже 19-го и 20-го столетий главным видом электрической связи был телеграф.

В 1900 году в Одессе были открыты Высшие курсы телеграфных механиков, которые готовили техников для южной части тогдашней России. Дом курсов находился на Старопортофранковской, 16.

В Доме курсов проходило заседание первого окружного Одесского комитета, в состав которого входили преподаватели В. Ф. Дидрихсон – выдающийся электротехник и Е.А. Бухгейм – со временем профессор института.

На съезде железнодорожных электротехников и начальников телеграфов, который проходил в Одессе (1897 г.), стало понятным, что электротехника “слабых“ токов раскрывает широкий круг проблем, которые нуждаются в отдельном изучении. Весомым аргументом в пользу этого была демонстрация А. С. Поповым на съезде опыта беспроволочного телеграфирования, который вызвал общий восторг и овацию.

Практические потребности связи в Одессе в период революции и гражданской войны удовлетворялись частными радиотелеграфными мастерскими.

В 1919 году эти мастерские были реорганизованы в первый в России Одесский государственный радиотелеграфный завод (ОГРТЗ, Софиевская, 8).

Научными консультантами радиолаборатории работали профессор Л. И. Мандельштам и доцент Н. Д. Папалекси – оба со временем всемирноизвестные академики.

история Академии 2

В 1923 году ОГРТЗ прекратил свое самостоятельное функционирование. В этом же году восстанавливается учебный процесс в Доме бывших курсов телеграфных механиков, но уже как Одесский Высший електротехникум сильных токов (ОВЕ) им. Гринька – бывшего министра образования Украины.

история Академии 3

Выпускникам ОВЕ предоставлялась квалификация инженера после четырех лет обучения. В 1925 г. при Высшем электротехникуме создается слаботочное отделение с тремя небольшими группами телеграфистов, телефонистов и радистов. С этих пор в Одессе началась подготовка инженеров связи, первый официальный выпуск которых состоялся в 1925 году.

Осенью 1929 года состоялась реформа образования и Высший электротехникум стал электротехническим факультетом Одесского политехнического института (ОПИ).

В следующем году, согласно Постановлению ЦВК СССР и РНК СССР (№ 4/237 от 23 июля 1930 г.), на базе электрофака ОПИ создается Одесский институт инженеров связи (ОИИС), первый выпуск в котором состоялся в 1931 году.

Директором ОИИС был назначен декан электрофака ОИИС С. Д. Ясиновький.

Новому учебному заведению был выделен Дом курсов телеграфных механиков – Высшего электротехникума и школьный двухэтажный дом на улице Комсомольской, 61. В 1930-1931 годах на этом доме достроили третий и четвертый этажи и он стал учебным корпусом института. А со временем – лабораторным корпусом.

история Академии 4

Во время становления института, конструированием и производством аппаратуры в радиомастерская института для нужд Красной Армии занимался выпускник 1931 года С.М. Плахотник – со временем один из заместителей Министра связи СССР, лауреат Государственной премии СССР. Работа осуществлялась под непосредственным руководством заместителя Наркомвоен СССР М. М. Тухачевского.

история Академии 5

С. М. Плахотник – один из первых в Советском Союзе сконструировал телевизор, работа которого демонстрировалась в помещении Одесского театра оперы и балета для участников областного съезда Советов. Со временем усовершенствованную модель этого телевизора он подарил в 1933 г. Маршалу Советского Союза К. Е. Ворошилову в день празднования в Москве годовщины Красной Армии.

В 1935-1937 годах под руководством С. М. Плахотника были впервые в Советском Союзе осуществленны дальние передачи малострочного телевидения из Одессы в Москву.

В 1931-1937 годах учебные заведения связи всех уровней Одессы (ОИИС, техникум связи, школа ФЗО) составляли так называемый комбинат связи.

Немало довоенных выпускников института стали признанными специалистами в области электросвязи. Среди них доктора технических наук, профессора И. С. Гоноровский, Г.3. Айзенберг, А.Н. Зінгеренко, П.И. Евдокимов, лауреаты Государственных премий В. Ф. Железов, С. М. Плахотник, А. А. Большой, Н. Н. Смирницкий, В. Шумейко.

С 1937 года институт возглавлял Владимир Андреевич Надеждин – выпускник Военной академии связи.

Начало Великой Отечественной войны застало институт в период его расцвета.

история Академии 6

С первых дней войны началась чрезвычайно напряженная работа, направленная против вражеского нашествия. В определенной степени этому оказывали содействие довоенные “военные“ группы выпускников института, подготовка которых осуществлялась за специальными программами. Благодаря этому Красная Армия пополнилась значительным количеством высококвалифицированных командиров подразделений связи. Многие из них стали старшими офицерами и генералами. Например, выпускнику 1941 года Н. Н. Смирницкому было присвоено звания генерал-лейтенанта. После войны за большой вклад в развитие машиностроения он стал лауреатом Государственной премии СССР. Некоторые выпускники-связисты были участниками чрезвычайно важных исторических событий. Так, выпускник 1941 года Ф. Т. Канивченко руководил организацией связи Верховного Главнокомандующего на международных Тегеранской и Ялтинской конференциях, а выпускник 1934 года А. Г. Молдованов командовал узлом радиосвязи, через которую проходила информация в Москву и Париж с места подписания Акта о безоговорочной капитуляции Германии.

Но все это было потом. А в тревожное время вначале войны, когда шла традиционная защита дипломных проектов, молодые инженеры, не получение дипломов, шли в военкомати. Много преподавателей и студентов добровольно вступили в ряды истребительного батальона, который нес патрульную службу по защите родного города.

история Академии 7

В июле 1941 года шла напряженная подготовка института к эвакуации. В лабораторных корпусах института на базе нетранспортабельного оборудования – радиостанции, телеграфной лаборатории и дизельной электростанции гарантированного электроснабжения – создавался узел связи Приморской армии, который сыграл чрезвычайно важную роль в героической обороне Одессы. В значительной мере, благодаря четкой работе связи, Одесса осталась неразрушенной, а лабораторные корпуса как важные военные объекты связи, – был уничтоженны. Институт был эвакуирован в город Гурьев, который находится на северном берегу Каспийского моря. Но там институт не смог начать свою работу из-за отсутствия необходимых помещений. Поэтому его отправили в г. Ташкент. Туда же был эвакуирован и Московский институт связи. Для рационального использования преподавателей и лабораторного оборудования институты были объединены.

история Академии 8

Директором объединенного института в апреле 1942 года был назначен В. А. Надеждин. Летом 1944 года были приняты решения о восстановлении деятельности Одесского электротехнического института инженеров связи (ОЭИИС).

Немало усилий для этого приложил бывший директор В. А. Надеждин. Руководство институтом в начале 1945 года было снова возложено на С. Д. Ясиновского.

Старые и новые довоенные лабораторные корпуса института были в руинах и восстановлению не подлежали.

В учебном корпусе (сегодня первый лабораторный) находился действующий немецкий госпиталь.

история Академии 9

В результате невероятно трудных организационных мероприятий по отселению госпиталя, изготовлению учебной мебели и первых лабораторных стендов, уже в октябре 1944 года был произведен первый после освобождения Одессы от фашистских захватчиков прием в институт 60 студентов.

Студенты жили и учились в институтских аудиториях. Полуразрушенное здание студенческого общежития на Манежной улице было временно предоставленно преподавателям, которые возвращались в институт, а в доме на улице Островидова находился штаб ОдВО. Вскоре времени, после войны там работал легендарный маршал Победы Г. К. Жуков, о чем свидетельствует установленный на доме барельеф.

Победно закончилась война с гитлеровской Германией. Но не все возвратились с войны. За Родину отдалили свою жизнь много преподавателей и студентов. Памятник связистам, сооруженный возле главного корпуса на средства сотрудников и студентов – дань уважения живых к памяти погибших.

Студенты-фронтовики внесли в институтскую жизнь атмосферу дисциплинированности и ответственности. Это помогало в организации учебного процесса в трудное послевоенное времени, положительно влияло на следующие поколения студентов.

история Академии 10

В 1948 году руководство институтом было поручено доценту Пишкину Ивану Петровичу.

Под его руководством в 1954 году силами студентов и преподавателей был построен из трофейных радиодеталей один из первых в СССР экспериментальный телецентр, который обслуживал Одессу.

На протяжении всей своей истории институт уделял большое внимание физическому воспитанию студентов. Спортивные индивидуальные и командные победы на соревнованиях разнообразнейших ронгов утвердили за институтом незаурядную спортивную славу. Много сил отдал этому делу в послевоенный период заведующий кафедрой физвоспитания и спорта, бывший офицер-танкист Б. Д. Фрактман.

Рядом с учебным процессом возрождались и активно расширялись научно-исследовательские работы. Достаточно вспомнить создание в 1959 году загородного научного полигона, который разместился на пяти гектарах земли, и ННР “Метеор“ под руководством А. И. Хачатурова, на котором начинали свою научную деятельность ведущие ученые академии.

Одесситы и многочисленные гости нашего города с удовольствием слушают музыку И. О. Дунаевского, которая звучит из одесских курантов, которые были созданы в институте в 1959 году. Работа курантов стала своеобразным символом Одессы.

история Академии 11

Начало учебной работы в новом помещении (сентябрь 1953 г.) стало важным, переломным событием в жизни института, в определенной степени новым его рождением. В новом помещении начали учиться студенты, которые поступили в институт в 1954 году. Их выпуск в 1959 году дал самые весомые за всю историю института результаты: 7 докторов и 46 кандидатов технических наук. Работа некоторых из них была удостоена Государственной премии (И. Дежурний, А. Шутко), Премии Совета Министров СССР (А. Жадан), Золотой медали ВДНХ СССР (А. Когут).

Институт по праву гордится такими выпускниками, как лауреаты Ленинской премии А. А. Большой, В. Г. Попов, Н. Ф. Луконин, Л. М. Косой, лауреаты Государственной премии С. М. Плахотник, В. И. Король, В. Н. Тимофеев, А. И. Романов.

В 1953 году при институте был создан заочный факультет, в 1956 году – вечерний факультет, в 1962 году – Кишиневский УКП, в 1967 году Киевский заочный факультет, на основе которого и был создан Киевский институт связи. С 1965 года при институте действует специализированный совет по защите кандидатских диссертаций по научным специальностям: “Теория, системы и устройства передачи информации по каналам связи“ и “Сети, узлы связи и распределение информации“. С того времени защищенная 151 кандидатская диссертация.

В 1967 году Постановлением Совета министров СССР институт присвоен имя изобретателя радио А. С. Попова. А в 1980 году за успехи, достигнутые в подготовке инженеров связи и развитии научных исследований, Президиум Верховного Совета Украинской ССР наградила институт Почетной грамотой.

В 1966-1981 годах институтом руководил доктор технических наук, профессор Борис Петрович Кутасин. С 1981 по 2001 год институт, а потом академию возглавлял доктор технических наук, профессор Иван Павлович Панфилов. В 2001 г. ректором ОНАС им. А. С. Попова был избран профессор Петр Петрович Воробиенко.

история Академии 12
история Академии 1 На рубежі минулого й нинішнього століть головним видом електричного зв’язку був телеграф.
В 1900 році в Одесі були відкриті Вищі курси телеграфних механіків, які готували техніків для південної частини тодішньої Росії. Будинок курсів знаходився на Старопортофранківській, 16.
У будинку курсів проходили засідання першого окружного Одеського комітету, до складу якого входили викладачі В. Ф. Дідріхсон – видатний електротехнік та Є.О. Бухгейм – згодом професор інституту.
На з’їзді залізничних електротехніків і начальників телеграфів, який відбувався в Одесі (1897 р.), стало зрозумілим, що електротехніка “слабких“ струмів розкриває широке коло проблем, які потребують окремого вивчення. Вагомим аргументом на користь цього була демонстрація О. С. Поповим на з’їзді досліду бездротового телеграфування, який викликав загальне захоплення і овацію.
Практичні потреби зв’зку в Одесі в період революції та громадянської війни задовольнялись приватними радіотелеграфними майстернями.
В 1919 році ці майстерні були реорганізовані у перший в Росії Одеський державний радіотелеграфний завод (ОРТЗ, Софіївська, 8).
Науковими консультантами радіолабораторії працювали професор Л. І. Мандельштам та доцент Н. Д. Папалексі – обидва згодом всесвітньовідомі академіки.
В 1923 році ОРТЗ припинив своє самостійне функціонування. В цьому ж році відновлюється навчальний процес у будинку колишніх курсів телеграфних механіків, але вже як Одеський Вищий електротехнікум сильних струмів (ОВЕ) ім. Гринька – колишнього міністра освіти України.

история Академии 3

Випускникам ОВЕ надавалась кваліфікація інженера після чотирьох років навчання. В 1925 р. при Вищому електротехнікумі створюється слабкострумове відділення з трьома невеличкими групами телеграфістів, телефоністів і радистів. З цього часу в Одесі почалась підготовка інженерів зв’язку, перший офіційний випуск яких відбувся в 1925 році.
Восени 1929 року відбулася реформа освіти і Вищий електротехнікум став електротехнічним факультетом Одеського політехнічного інституту (ОПІ).
У наступному році, згідно з Постановою ЦВК СРСР і РНК СРСР (№ 4/237 від 23 липня 1930 р.), на базі електрофаку ОПІ створюється Одеський інститут інженерів зв’язку (ОІІЗ), перший випуск в якому відбувся в 1931 році.
Директором ОІІЗ був призначений декан електрофаку ОПІ С. Д. Ясиновський.
Новому навчальному закладу був виділений будинок курсів телеграфних механіків – Вищого електротехнікуму та шкільний двоповерховий будинок на вулиці Комсомольській, 61. В 1930-1931 роках на цьому будинку добудували третій та четвертий поверхи і він став навчальним корпусом інституту. А згодом – лабораторним корпусом.

история Академии 4

Під час становлення інституту, конструюванням і виробництвом апаратури в радіомайстернях інституту для потреб Червоної Армії займався випускник 1931 року С. М. Плахотник – згодом один із заступників Міністра зв’язку СРСР, лауреат Державної премії СРСР. Робота здійснювалась під безпосереднім керівництвом заступника Наркомвійськмора СРСР М. М. Тухачевського.
история Академии 5

С. М. Плахотник – один з перших в Радянському Союзі сконструював телевізор, робота якого демонструвалась у приміщенні Одеського театру опери та балету для учасників обласного з’їзду Рад. Згодом удосконалену модель цього телевізора він подарував у 1933 р. Маршалу Радянського Союзу К. Є. Ворошилову в день святкування в Москві річниці Червоної Армії.
В 1935-1937 роках під керівництвом С. М. Плахотника були вперше в Радянському Союзі здійснені дальні передачі малострочного телебачення з Одеси в Москву.
В 1931-1937 роках навчальні заклади зв’язку всіх ступенів Одеси (ОІІЗ, технікум зв’язку, школа ФЗН) складали так званий комбінат зв’язку.
Чимало довоєнних випускників інституту стали визнаними спеціалістами в галузі електрозв’язку. Серед них доктори технічних наук, професори І. С. Гоноровський, Г. 3. Айзенберг, А. М. Зінгеренко, П. І. Євдокимов, Лауреати Державних премій В. Ф. Желєзов, С. М. Плахотник, А. А. Большой, Н. Н. Смирницький, В. Шумейко.
З 1937 року інститут очолював Володимир Андрійович Надеждін – випускник воєнної Академії зв’язку.
Початок Великої Вітчизняної війни застав інститут в період його розквіту;

история Академии 6

З перших днів війни розпочалась надзвичайно напружена робота, спрямована проти ворожої навали. Певною мірою цьому сприяли довоєнні “військові“ групи випускників інституту, підготовка яких здійснювалась за спеціальними програмами. Завдяки цьому Червона Армія поповнилась значною кількістю висококваліфікованих командирів підрозділів зв’язку. Багато з них стали старшими офіцерами і генералами. Наприклад, випускнику 1941 року Н. Н. Смірницькому було присвоєно звання генерал-лейтенанта. Після війни за великий вклад в розвиток машинобудування він став Лауреатом Державної премії СРСР. Деякі випускники-зв’язківці були учасниками надзвичайно важливих історичних подій. Так, випускник 1941 року Ф. Т. Канивченко керував організацією зв’язку Верховного Головнокомандуючого на міжнародних Тегеранській і Ялтинській конференціях, а випускник 1934 року А. Г. Молдованов командував вузлом радіозв’язку, через який проходила інформація в Москву і Париж з місця підписання Акту про беззастережну капітуляцію Німеччини.
Та все це було потім. А в тривожний час на початку війни, коли йшов традиційний захист дипломних проектів, молоді інженери, не чекаючи одержання дипломів, йшли до військкоматів. Багато викладачів і студентів добровільно вступили в ряди винищувального батальйону, який ніс патрульну службу по захисту рідного міста.

история Академии 7

У липні 1941 року йшла напружена підготовка інституту до евакуації. В лабораторних корпусах інституту на базі нетранспортабельного обладнання – радіостанції, телеграфної лабораторії і дизельної електростанції гарантованого електропостачання – створювався вузол зв’язку Приморської армії, який відіграв надзвичайно важливу роль в героїчній обороні Одеси. Значною мірою, дякуючи чіткій роботі зв’язку, Одеса залишилась незруйнованою, а лабораторні корпуси як важливі військові об’єкти зв’язку, – були знищені. Інститут було евакуйовано в місто Гур’єв, що знаходиться на північному березі Каспійського моря. Але там інститут не зміг розпочати свою роботу через відсутність необхідних приміщень. Тому його відправили в м. Ташкент. Туди ж був евакуйований і Московський інститут зв’язку. Для раціональнішого використання викладачів та лабораторного обладнання інститути були об’єднані.
история Академии 8

Директором об’єднаного інституту в квітні 1942 року був призначений В. А. Надеждін. Влітку 1944 року було прийнято рішення про відновлення діяльності Одеського електротехнічного інституту інженерів зв’язку (ОЕІІЗ).
Чимало зусиль для цього доклав колишній директор В. А. Надеждін. Керівництво інститутом на початку 1945 року було знову покладено на С. Д. Ясиновського. Старі й нові довоєнні лабораторні корпуси інституту були в руїнах і відновленню не підлягали.
У навчальному корпусі (нині перший лабораторний) знаходився діючий німецький шпиталь.

история Академии 9

В результаті неймовірно важких організаційних заходів по відселенню шпиталю, виготовленню навчальних меблів та перших лабораторних стендів, вже в жовтні 1944 року був проведений перший після звільнення Одеси від фашистських загарбників прийом в інститут 60 студентів.
Студенти жили і навчались в інститутських аудиторіях. Напівзруйнована будівля студентського гуртожитку на Манежній вулиці була тимчасово надана викладачам, що поверталися до інституту, а в будинку на вулиці Островідова знаходився штаб ОдВО. Незабаром, після війни, там працював легендарний маршал Перемоги Г. К. Жуков, про що засвідчує установлений на будинку барельєф.
Переможно закінчилась війна з гітлеровською Німеччиною. Але не всі повернулися з війни. За Батьківщину віддали своє життя багато викладачів і студентів. Пам’ятник зв’язківцям, споруджений біля головного корпусу на кошти співробітників і студентів – данина поваги живих до пам’яті загиблих. Студенти-фронтовики внесли в інститутське життя атмосферу дисциплінованості й відповідальності.
Це допомагало в організації навчального процесу в період великої скрути повоєнного часу, позитивно впливало на наступні покоління студентів.
В 1948 році керівництво інститутом було доручено доценту Пишкіну Івану Петровичу. Під його керівництвом в 1954 році силами студентів і викладачів був побудований з трофейних радіодеталей один з перших в СРСР експериментальний телецентр, який обслуговував Одесу.
Протягом усієї своєї історії інститут не був осторонь і фізичного виховання. Спортивні індивідуальні і командні перемоги на змаганнях найрізноманітніших рангів утвердили за інститутом неабияку спортивну славу. Багато сил віддав цій справі у повоєнний період завідуючий кафедрою фізвиховання і спорту, колишній офіцер-танкіст Б. Д. Фрактман.
Поряд з навчальним процесом відроджувались і активно розширювались науково-дослідні роботи. Досить згадати створення в 1959 році позаміського наукового полігону, що розкинувся на п’яти гектарах землі, і НІР “Метеор“ під керівництвом А. І. Хачатурова, на якому розпочинали свою наукову діяльність провідні вчені академії.
Одесити й численні гості нашого міста з задоволенням слухають музику І. О. Дунаєвського, що звучить з одеських курантів, які були створені в інституті в 1959 році. Робота курантів стала своєрідним символом Одеси.

история Академии 11

Початок навчальної роботи в новому приміщенні (вересень 1953 р.) став важливою, переломною подією в житті інституту, певною мірою новим його народженням. У новому приміщенні почали вчитись студенти, що вступили до інституту в 1954 році. Їх випуск в 1959 році дав найвагоміші за всю історію інституту результати: 7 докторів і 46 кандидатів технічних наук. Робота деяких з них була удостоєна Державної премії (І. Дежурний, А. Шутко), Премії Ради Міністрів СРСР (А. Жадан), Золотої медалі ВДНГ СРСР (А. Когут).
Інститут по праву пишається такими випускниками, як лауреати Ленінської премії А. А. Большой, В. Г. Попов, Н. Ф. Луконін, Л. М. Косой, лауреати Державної премії С. М. Плахотник, В. І. Король, В. Н. Тимофеєв, А. І. Романов.
В 1953 році при інституті був створений заочний факультет, в 1956 році – вечірній факультет, в 1962 році – Кишинівський УКП, в 1967 році Київський заочнийфакультет, на основі якого і був створений Київський інститут зв’язку. З 1965 року при інституті діє спеціалізована рада по захисту кандидатських дисертацій з наукових спеціальностей: “Теорія, системи і пристрої передачі інформації по каналах зв’язку“ та “Мережі, вузли зв’язку і розподіл інформації“. З того часу захищена 151 кандидатська дисертація.
В 1967 році Постановою Ради міністрів СРСР інституту присвоєно ім’я винахідника радіо О. С. Попова. А в 1980 році за успіхи, досягнуті в підготовці інженерів зв’язку і розвитку наукових досліджень, Президія Верховної Ради Української РСР нагородила інститут Почесною грамотою.
У 1966-1981 роках інститутом керував доктор технічних наук, професор Борис Петрович Кутасін. З 1981 по 2001 рік інститут, а потім академію очолював доктор технічних наук, професор Іван Павлович Панфілов. У 2001 р. ректором ОНАЗ ім. О. С. Попова був обраний професор Петро Петрович Воробієнко.

история Академии 12